Про проект

Історія України писалась не лише славними діяннями наших видатних державних та духовних мужів, а й повсякденними, буденними справами мільйонів наших пращурів, у світогляді яких найважливіше місце посідала релігія. Православ'я вже понад тисячу років відіграє визначальну роль у формуванні духовного світогляду та національних ознак нашого народу, з ним пов'язані всі наші найвизначніші культурні надбання. Віра Православна надавала духовної наснаги нашим прапрадідам та дідам в їхній нескінченній, виснажливій праці, у численних війнах та голодоморах, що перетворюють людину в безсловесну худобину. «І лише Віра та народна творчість не давали нашому предку зачерствіти душею і зберігали в ньому Людину» (В. Перерва, Н. Пасічник).
На моє глибоке переконання, трансформація українського суспільства, його Вихід з тенет руского міра до демократії, перехід від деградації моральних засад суспільства до норм цивілізованого життя, ліквідація повального зубожіння можливі лише через укорінення християнських моральних засад у свідомості українців, у поверненні до Православної Віри наших пращурів. На виснажливому шляху реформ українська державна влада може надійно опиратись лише на національну церкву. Чи зацікавлена українська церква, патріарх якої проживає в іншій країні, у процвітанні чужого йому народу? Патріарх-чужинець передусім переймається інтересами свого народу, своєї держави.
У своєму інтерв'ю «Українському тижню» (№ 9 (142) від 16.07.10 р.) Його Святість Патріарх УПЦ КП Філарет зазначає: «Якщо говорити про вплив, то УПЦ КП підтримують українська інтелігенція і громадські організації. А УПЦ МП – певні політичні партії та українські бізнесмени. Тому УПЦ МП фінансово багатша, а УПЦ КП – бідніша. Та оскільки діє ідея, ми сильніші.» (http://cerkva.info/en/interviews/647-ut-int.html)
З метою фінансового сприяння розбудові української православної церкви ми разом започатковуємо благодійний проект «Наша церква – збудуємо її разом!». Кожен може підтримати проект, вносячи пожертви через кредитні картки, мобільні термінали, поштові перекази чи в будь-який інший спосіб. Гривня до гривні, піщинка до піщинки, ми разом назбираємо потрібну суму – і постане Православний Храм у провінційному українському містечку Ружині. Збудований нами Храм, безперечно, стане духовним центром селища, врятує його майбутні покоління від насилля, наркоманії, пияцтва та бездуховності. Ми ж будемо сподіватися, що наші діти й онуки та онуки і діти прихожан відновленого нами храму сформують більш людяне та моральне суспільство, ніж нині живемо ми. Ми збудуємо для них це суспільство разом!
Прошу приєднатися до доброї справи і зробити свій внесок у неї. Десять, двадцять гривень – і Ваша посильна пожертва стане однією з цеглинок у стіні цього Храму, однією з бруківок у довгому шляху до морального відродження нашої України.
Спаси Вас Господи, шановні жертводавці.
З надією та вдячністю за вашу допомогу,
проф. Сергій Ярмолюк
P.S.: З моїми роздумами щодо стану Української помісної православної церкви Ви можете ознайомитися тут: 
  • Концепція «руского міру» патріарха Кіріла як основна перепона розвитку православного християнства в Україні (небогословські роздуми вірянина Української помісної православної церкви). Частина перша
  • Українська православна церква Київського патріархату – предтеча Української помісної православної церкви (небогословські роздуми вірянина Української помісної православної церкви). Частина друга
  • Адам та Єва за походженням з руского міра? Читати далі
  • Рускій мир як загроза державній владі України, або як переконати українського Хому дбати про захист власних інтересів. Читати далі
 

Духовна святиня містечка Ружина

Територія сучасного селища Ружин Житомирської області була заселена у ІІ-VІ ст. н.е, про що свідчать залишки ранньослов'янського поселення черняхівської культури. Тут також виявлено рештки городища Київської Русі, яке знаходилося в центрі містечка на лівому березі річки Роставиці (сучасний ринок).

Століттями окрасою Ружина були Свято-Миколаївські храми – спочатку дерев'яні, а з 1821 року – кам'яний, що будувалися на місці древнього русинського городища.

Першим істориком Ружина та, відповідно, місцевих храмів, цілком заслужено вважається Лаврентій Іванович Похилевич, котрий жив у XIX ст. Він автор відомої історичної праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», у якій ідеться про основні віхи історичного шляху Ружина. Про Свято-Миколаївські храми Л. Похилевич повідомляє таке: «Николаевская церковь каменная, построена прихожанами в 1821 году, при многом пособии помещицы Эмилии Челищевой. До помянутого года издавна были деревянные церкви, которые были строены одна после другой. Таким образом известно, что с 1727 года была построена деревянная церковь, стоявшая восточнее нынешней, на месте, обозначенном ныне памятником. По обветшании этой церкви в 1761 году построена была церковь, существовавшая до построения каменной.» 

«Церковь сия построена в 1821 году тщанием бывшего при сей приходской церкви протоиерея Андрея Бернацкого при пособии частном бывшей помещицы Эмилии Челищевой и прихожан». Зрештою, це нове формулювання суті кардинально не змінює. Виділяла кошти таки поміщиця та збирали миряни, а безпосередньо керував будівельними роботами тогочасний настоятель – о. Андрій Бернацький.

Новоспоруджений кам'яний храм став окрасою не лише Ружина, а і його околиці. На тлі великої кількості православних церков Південної Київщини він помітно вирізнявся, зокрема такими ознаками:

  1. Ружинська церква Святого Миколая була цегляною, що для тогочасного провінційного містечка цього регіону було неабиякою екзотикою. У 1821 році ще не було кам'яних храмів ані в Білій Церкві (два цегляні храми там були споруджені у 1839 та 1843 роках), ані у Фастові, ані в Макарові, ані в Бородянці, ані в Ставищах, ані в інших містечках Південної Київщини. (Тим більше не було їх у селищах). Тому цегляна церква в Ружині довгі роки дивувала проїжджих та паломників, котрі мандрували до Києва.
  2. Ружинський храм мав неабиякі православні святині, на поклоніння яким стікалися віряни з ближніх та дальніх міст. Л. Похилевич розповідає про чудотворну ікону Божої Матері, відому далеко поза межами Київської губернії. Але чудотворні ікони були і в інших провінційних храмах регіону. Значно більшою рідкістю були в таких церквах мощі святих угодників Божих. У ружинській Свято-Миколаївській церкві вони були, хоча документ чомусь не вказує чиї саме. Вони дісталися у спадок від бурхливої епохи боротьби з унією, а тому місцеві миряни вже і не пам'ятали, чия саме часточка мощей перебуває у їхній церкві Святого Миколая. Оскільки наявність мощей у ті далекі часи була просто неймовірною рідкістю для містечкового храму, то відразу ж по приєднанню України до Росії частинку мощей на вимогу київського митрополита була негайно відправлено до Києва.


Безсилий у лютій злобі радянський атеїзм у тридцятих роках минулого століття знищив те, що для наших прадідів було найдорожчим і найсвятішим. Нині ж відсутність уявлень про духовне життя кидає багатьох у смертоносні обійми алкоголю та наркоманії. Однак ніхто ще матеріальним не задовольнив потреби духовної – вищої і суто людської. Нам залишається сподіватися, що минуть століття і до нас чи наших нащадків таки повернеться той стиль життя, котрий був характерним для наших предків ще за часів рівноапостольного князя Володимира.

Адаптовані тексти з книги В. Перерви, Н. Пасічник
«Ружин та Баламутівка: з православного минулого»
(Біла Церква: Видавець О.В. Пшонківський, 2009)

 
Choosing the best web hosting some times could be difficulty if you dont know what to look for. Read hosting reviews and if you may like we highly recommend using green hosting servers.

 

Станом на 22.08.12 зібрано

36 669 грн.
Зробити пожертву

Розмістіть кнопку "Наша Церква" (88x31) на своєму сайті:

bann_88x31

Код кнопки

 



Free Joomla Templates designed by Joomla Hosting